ШКІЛЬНИЙ САЙТ - Історія школи

КЗ Верхівцевський НВК

П`ятниця, 09.12.2016, 18:26

Вітаю Вас Гість | RSS | Головна | Історія школи | Реєстрація | Вхід

Історія школи
 
Початкова школа. Початок XX ст.
 
    У день відкриття нашої залізничної станції Любомирівна (Верховцеве), 18 травня 1884 року, школи не було. У книзі С.М. Слепухіна «Краткая история строительства и развития Сталинской железной дороги 1884-1948 г.» (1949) читаємо спогади старожила Івана Гавриловича Пастухова: „Жили ми в землянці, яку вирив батько. Сам він змайстрував нари і стіл. Мені тоді було 10 років. Батько хотів віддати мене до школи, але школи на станції не було...” І тільки після 25 вересня 1898 року, коли вийшли правила про початкові залізничні училища (школи), реальним стало питання про відкриття школи. Робітники станції вивільнили 3 житлові кімнати, і 1 вересня 1901 року була відкрита школа. Згодом одна з комісій, яка працювала на станції, кваліфікувала її так: «однокласна залізнична школа з трьома відділеннями». Перший рік у школі навчалось 25 дітей. Найвірогідніше, школа була розташована за адресою: місто Верховцеве, вулиця Леніна, № 48.
    Законоучителем був священик Андрій Хреновський, а вчителькою - Чорна Олександра Пилипівна.
    Поступово зростало населення станції, а також кількість дітей шкільного віку. Тимчасове приміщення школи уже не відповідало елементарним вимогам для навчання. Тому було збудовано нову церковно-приходську школу (сучасний Будинок дітей та юнацтва). Коли уважно придивитись до архітектури БДЮ, то легко помітити асиметрію і половинчатість будівлі. Можливо при будівництві було виконано половину проекту, з перспективою надбудови другої частини.. Архітектурні особливості будівлі свідчать про те, що школа була церковно-приходською.
    Відкриття нової школи Петро Григорович Авілов, у своєму нарисі «Очерк истории города Верховцево», випущеному в 1964 році, датує 1908 роком. На превеликий жаль документального підтвердження цій даті ми не знайшли.
    У книзі «Отчет Верхнеднепровской уездной земскон управы за 1912 год» про школу на станції Верховцеве написано, що на 1 січня 1913 року в школі навчалось 149 дітей (хлопчиків - 81, дівчаток - 68). Вчителями були: Чорна О.П., Равицька Є.І., Хохуля Н.Ф., Потицька О.С.! У вище названій книзі подано цікаві дані про керівництво та педколектив школи:
    Законоучитель: священик Андрій Хреновський, у школі з 1 вересня 1901 року.
    Учителі:
    Олександра Пилипівна Чорна, закінчила Єлизаветградське жіноче училище, із сім'ї священика, діва, працює в освіті 21 рік. У Верховцевській школі з першого дня відкриття. Річне жалування - 660 крб.
    Євгенія Іванівна Равицька, дворянка, 8 класів жіночої гімназії, діва, 4 роки працює в освіті, 420 крб.
    Настя Федорівна Хохуля, селянка, 7 класів жіночої гімназії, діва, 4 роки працює в освіті, 420 крб.
    Оксана Степанівна Потицька, міщанка, 8 класів жіночої гімназії, діва, в освіті 3 роки, 420 крб.
З кількості педагогів можна зробити висновок, що на станції працювала 4-х класна початкова школа.
    Учителі Є.І. Равицька та Н.Ф. Хохуля розпочали свою трудову діяльність у 1908 році, а О.С. Потицька на рік пізніше Можливо припустити, що молоді вчителі дійсно прийшли працювати в нову школу в1908 році і тоді версія Петра Григоровича Авілова, що нове приміщення Верховцевської школи відкрили у 1908 році, стає більш правдивою.
    Носач Зоя Петрівна переказала спогади свого батька Бухвостова Петра Івановича (1903-1990), який в 1916 році закінчив Верховцевську церковно-приходську школу. Петро Іванович уже в зрілому віці виділяв доброту, порядність і високий професіоналізм своїх перших учителів. Увесь свій вільний час вони віддавали дітям і мали неперевершений авторитет серед дітей, батьків і всієї громадськості. Як святиню і спогад про школу зберіг П.І. Бухвостов книгу, яку подарували вчителі школи кожному учневі напередодні Нового 1914 року!
    На пожовклому свідоцтві про закінчення школи чітко видно підписи вчителів. Законоучитель Андрій Хреновський підписувався на свідоцтвах: "Хрьіновский". У деяких джерелах його прізвище друкується як "Хреновській". Коли зайшла мова про цього священика, то слід сказати, що він був одночасно законоучителем Іванівського земського народного училища (школи). Про це нам розповів випускник тієї школи, а нині житель села Боровківка Заруба Василь Григорович (1904 р.н.).
    У 1917 році школа переросла в семирічну, в якій навчалось понад 200 учнів і працювало 8 учителів. Залізничного підпорядкування школа стає у 20-х роках.
    Віра Дорофіївна Гарніц, 1911 р. народження згадує: «До школи, яка була розташована в приміщенні сучасного Будинку піонерів, я пішла в 1918 році. Школою завідував Гришко Микола Сафронович, учбовою частиною - Великодний Василь Прокопович. З 1918 по 1920 роки заняття в школі проходили нерегулярно. Першою моєю вчителькою була Ангеліна Кузьмівна Колодяжна. Закон Божий читав священик Мандрика. У 4 класі мене вчив Варицький Микола Павлович, згодом Марфа Тихонівна Сокіл. Наш 4 клас знаходився у приміщенні залізничного вокзалу, раніше в цій кімнаті була церква (зараз крамниця «Експрес»). У цей період завідуючим школою був Єлісєєв Микола Євлампійович. Учителі, які працювали у 1926 році:
    Віра Дорофіївна Гарніц, 1911 р. народження згадує: «До школи, яка була розташована в приміщенні сучасного Будинку піонерів, я пішла в 1918 році. Школою завідував Гришко Микола Сафронович, учбовою частиною - Великодний Василь Прокопович. З 1918 по 1920 роки заняття в школі проходили нерегулярно. Першою моєю вчителькою була Ангеліна Кузьмівна Колодяжна. Закон Божий читав священик Мандрика. У 4 класі мене вчив Варицький Микола Павлович, згодом Марфа Тихонівна Сокіл. Наш 4 клас знаходився у приміщенні залізничного вокзалу, раніше в цій кімнаті була церква (зараз крамниця «Експрес»). У цей період завідуючим школою був Єлісєєв Микола Євлампійович. Учителі, які працювали у 1926 році:
  •     Селезньова Катерина Яківна, викладала математику,
  •     Сокіл Іван Васильович - креслення,
  •     Тернов Іван Михайлович - суспільствознавство,
  •     Яновський Павло Федосійович - природознавство,
  •     Лоян Михайло Іванович - хімію, фізику,
  •     Сіренко Софія Яківна - рукоділля.
    Заняття проходили в 2 зміни. Після уроків працювали гуртки: фізкультурний, музикальний, драматичний. Під час канікул їздили на екскурсії в міста: Маріуполь, Бердянськ, Юзівку (нині Донецьк).
    По закінченню школи, в 1928 році, їздили на Кавказ, були в Баку, Тифлісі, Батумі».
    Коли ви уважно ознайомились із спогадами В.Д.Гарніц, то помітили, що 7 класів вона закінчила за 10 років?!
    Для вирішення цієї загадки звернемось до мемуарів Олександра Загорного:
   "Народився я в Катеринославі в 1910 році. У 1920 році ми переїхали в Верховцеве і мене зарахували до третього класу залізничної школи. Навчався в 3-му класі три роки підряд. Так було не тільки зі мною, а й з усіма школярами. Причина - революція, громадянська війна, голод..."
    На початку 20-х років в освіті стався цікавий випадок. Розповідала учитель початкових класів Потеряйко Лідія Якимівна:
   «Пішли чутки, що в школу будуть приймати тільки дітей залізничників. Селяни терміново почали будувати свою школу. Працювала на новобудові і моя мати. Нині цей дім знаходиться на вулиці Першотравневі, 33 (біля стадіону «Локомотив»). Але здоровий глузд узяв верх, і ми пішли до школи незалежно від професії батьків».
    У 1923 році у школі навчалось близько 450 учнів, працювало 15 учителів. Крім основної будівлі, навчання проводилось у залізничному клубі, на вокзалі, у будинку Арутюнянца (напроти міської аптеки). Завідував школою Микола Сафонович Гришко.
    Після громадянської війни, голоду, велике значення у формуванні світогляду належало школі.
    Спогади Алексєєнка Олександра Григоровича, який навчався в середині 20-х років: «Велику педагогічну майстерність у вихованні молоді в школі виявили талановиті вчителі: Микола Євлампійович Єлісєєв – директор школи, Катерина Яківна Селезньова, Ганна Венедиктівна Каланова, Микита Іванович Холопов та інші. Вони не тільки відбували повинність в школі, а і вникали в життя наших багатодітних, убогих сімей і тягнули від поганих звичок і «вуличних законів». Багато верховцевських хлопців і дівчат того часу здобули освіту, а деякі з них досягли її вершин...»
    У 2006 році з друку вийшла книга «Таромські зошити» Автор книги – Шевцова Зоя, заслужений лікар України, кандидат медичних наук, переповіла спогади свого діда-вчителя – Михайла Івановича Лояна. Про роботу у 20-х роках у нашому місті він писав: «Верховцевська семирічна школа, куди я перейшов учителювати, знаходилися ближче до Таромського (Михайло Іванович жив там – авт.). В той час відбувалися зміни в різних галузях, у тому числі в структурі шкільного викладання. Вважали, що процес навчання, який був при царизмі, треба змінити, що наука єдина й ділити її на предмети не треба. Один учитель має бути універсальним. Тому весь необхідний для вивчення матеріал поділили на цикли. Так, природознавчо-географічний цикл складався з таких предметів: ботаніка, зоологія, анатомія та фізіологія людини, мінералогія, кристалографія, геологія, біологія, дарвінізм, географія, фізика, хімія та інші. Посібників, підручників тоді не було. Вчитель мав сам добирати матеріал, висвітлювати його фахово, що вимагало високої кваліфікації.
    У Верховцевому семикласники підібралися розвинені, своєю підготовкою відповідали десятому класу. У мене встановилися дуже теплі, дружні стосунки з учнями. Деякі вчителі навіть по-доброму заздрили. Коли я вже працював в іншій школі , то довгий час тривало моє листування з дітьми...»
    Продовжуючи тему випускників, слід нагадати, що школу, яка була розташована в БДЮ, закінчили:
 
  •         Бухало Сергій Максимович – професор, доктор економічних наук;
  •         Чабаненко Андрій Трохимович – адмірал;
  •         Кульбачний Іван Григорович - доктор технічних наук;
  •         Соболевський Чеслав Олександрович - заслужений діяч науки і техніки Латвії, декан Ризького університету;
  •         Алексєєнко Михайло Григорович - полковник;
  •         Єрьоменко Павло Петрович контр - адмірал;
  •         Загорний Олександр Якович – ведучий інженер конструкторського бюро Горьківського авіаційного заводу.
    Багато випускників стало лікарями, інженерами, кваліфікованими робітниками Кращі випускники школи все своє життя присвятили педагогічній діяльності. Вони сіяли добре, розумне, вічне в різних школах нашого міста. Це сестри Попови: Дмитренко Віра Іларіонівна, Димочко Зінаїда Іларіонівна, Попова Надія Іларіонівна, а також Потеряйко Лідія Якимівна, Чернишова Олена Костянтинівна, Дришлюк Аграфена Павлівна, Капшар Серафима Тарасівна, Ляшенко Катерина Імануїлівна.
    У 1932 році семирічна школа стала середньою з десятирічним навчанням. У 1935 році відбувся перший всесоюзний випуск середніх шкіл.
    Педагогічний колектив школи очолював Лунник Феофіл Олексійович. Випускниця того року Попова Надія Іларіонівна згадує:«Ми, учні жили повнокровним життям. Мали свій чудовий сад, за яким з любов'ю доглядали під керівництвом учителя біології Семена Андрійовича Сидоренка. Шкільний сад був розташований у місці, де нині перетинаються вулиці Леніна та Нова. У саду жив завгосп Суголь Андрій Литович. Дозвілля проводили в Будинку піонерів, який знаходився в бараці, що біля школи, їздили на екскурсії до Дніпропетровська, Києва, Ленінграда. Головним нашим завданням було навчання. То ж і вчились ми на совість».
    Отже Надія Іларіонівна відкриває нам новий факт у позашкільній роботі того часу. В старій школі (1901 р.) був відкритий Будинок піонерів. Можливо, це дуже голосно сказано, але що таке приміщення з маленькою сценою було, - це точно. У ньому проводились лекції, концерти та інші масові заходи.
    Крім вище згаданих допоміжних приміщень, заняття школи проводились у приміщенні бригадного будинку (нині це напіврозвалена споруда на подвір'ї музикальної школи), а в 1936 році класи із клубу залізничників переведені в дерев'яний барак, що біля млина (згорів під час війни). У цьому ж році розпочалось будівництво нової школи. Прорабом новобудови був призначений Гарніц Дорофій Леонтійович.
   Перед останнім випуском Верховцевської середньої школи із стін сучасного БДЮ у цьому навчальному закладі працювали:
  •        директор – Луннік Феофіл Олексійович;
  •        українська мова та література – Ткаченко Іван Гнатович, Ляшенко Михайло Устимович, Сердечний Петро Олексійович;
  •        російська мова та література – Холопова Ганна Венедиктівна, Шиян Настя Семенівна;
  •        німецька мова – Шардт Антон Станіславович;
  •        математика – Лунник Феофіл Олексійович, Манзюк Тимофій Пилипович, Шиян;
  •        фізика – Великодний Василь Прокопович, Воскобойник Олександр Андрійович;
  •        хімія – Холопов Микита Іванович; біологія – Кілімова (Манзюк) Ганна Григорівна, Воскобойник Олександр Андрійович, Сидоренко Семен Андрійович;
  •        географія – Бекетова Зінаїда Юріївна, Луннік Марія Семенівна, Гордійчук Ростислав Гнатович;
  •        історія – Перцева Віра Павлівна, Лукаш Петро Іванович, початкові класи – Корінь Надія Володимирівна, Салуха Олександра Корніївна, Попова Віра Іларіонівна, Навальна Євгенія Наумівна, Великодна Оксана Яківна, Воскобойник Ганна Василівна, Зюмбровська Мотрона Іванівна, Сердечна Дар’я Кузьмівна, Шиян Настя Семенівна, Ткаченко Марія Сельвесторівна.
    У 1937 році була відкрита нова середня школа № 17, в якій навчались 5-10 класи, а в приміщенні старої школи (БДЮ) навчались учні 1-4 класів.
     Школи були підпорядковані Сталінській (нині Придніпровській) залізниці, керівництво здійснювалося Симфоропільським відділом освіти і номирація шкіл відбувалася по залізниці, нашу школу збудували 17 і вона отримала №17.
    Не встигла фарба повністю висохнути, а учні та вчителі обжити новобудову, як школу спіткало лихо. У січень 1938 року було репресовано п'ятьох учителів і бухгалтера школи. Про це з біллю у серці згадувала донька репресованиго вчителя Олександра Андрійовича Воскобойника, відмінник народної освіти УРСР Галина Олександрівна Васильєва та вчителька-пенсіонерка Віра Іларіонівна Дмитренко, яка в ті роки вчителювала в цій школі.
    Галина Олександрівна пригадує все, що зберегла її дитяча пам'ять про батька - Олександра Андрійовича Воскобійника: сирота-батрак, він вчився при допомозі Ганни Василівни, закінчив робфак у Катеринославі, потім Харківський інститут народної освіти. Його поважали як хорошого організатора колективу. Пам'ятають, як добре виконував Олександр Андрійович роль Возного в аматорському спектаклі «Наталка-Полтавка». Заарештували О.А.Воскобойника 8 січня 1938 року за те, що він нібито був польским шпигуном...
    Директору школи, викладачеві математики Феофілу Олексійовичу Луннику приписали, що він був австро-угорським агентом і в школі організовував підпільну групу. Після арешту ніхто так і не довідався про долю Ф.О.Лунника. Вчителя хімії Микиту Івановича Холопова забрали за те, що його брат був за кордоном. «Ворогами народу» були названі вчитель німецької мови Антон Станіславович Шардт, викладач української мови, Микола Гнатович Ткаченко і бухгалтер Дмитро Іванович Прокоф'єв.     
      Кожного з своїх колег характеризує, як чуйних товаришів Віра Іларіонівна Дмитренко. Про О.А.Воскобойника вона говорить так: «Він був прекрасною людиною, чуйний, нікому не зробив зла; активний учасник громадського життя».
     Про М.I.Холопова: «Дуже інтелігентна, скромна людина» (він був учителем Віри Іларіонівни).
     Про Ф.О.Лунника: «Неперевершений директор школи, завжди дасть пораду, допоможе».
     Про А.С.Шардта: «Чудово грав на піаніно, багато допомагав дітям у навчанні». Про М.І.Ткаченка: «Скромна людина, з села, чудово знав і вміло викладав українську мову».
    Усі вони були або розстріляні, або загинули в таборах... і лише у 1956 році усі репресовані вчителі Верховцево реабілітовані… посмертно. З січня 1938 року школу очолив Авілов Петро Григорович. Крім масових репресій на країну чекало велике лихо – війна... Учителі, а також випускники школи пішли на фронт і багато із них не повернулися до рідної домівки:
  •         Бондюк Григорій Михайлович – учитель української мови та літератури;
  •         Гойнік Юрій Юхимович – учитель математики, фізики;
  •         Гордійчук Ростислав Гнатович – учитель географії;
  •         Ляшенко Михайло Устимович – учитель української мови та літератури;
  •         Попович Ян Григорович – учитель української мови та літератури;
  •         Жижко Георгій Федорович – учитель історії – завуч початкових класів.
    Як пам'ять про тих, хто пішов на війну і не повернувся до рідної оселі, на подвір’ї школи буяють берізки у шкільному сквері пам’яті: Ніхто не забутий і ніщо не забуте…
    У роки Великої Вітчизняної війни у приміщенні школи знаходився шпиталь. Військових, які помирали від ран ховали на шкільному подвірї, згодом тіла були перенесені до міського парку, що знаходиться поруч зі школою, у братську могилу.
    У повоєнні роки місто розбудовується, зростає кількість жителів, а отже і кількість дітей. З 1943 року директор школи Павло Фодосійович Яновський.
    Школа являється центром освіти не лише учнів нашого населеного пункту, а й жителів навколишній сіл. Сюди здобувати середню освіту ідуть юнаки та дівчата з сіл Боровківки, Широкого, Любомирівки, Теплівки тощо. Живуть вони у гуртожитку та найманих квартирах. У діючих на той час школах, неповна середня №43, початкова №57 і наша №17 у класах навчається по 40 – 45 учнів. Наша школа має по 4 – 5 паралелей кожного класу. Постає питання будівництва нової школи.
    1 вересня 1954 року розпочинаються заняття у новозбудованій середній школі №55. Учителі і учні розділяються згідно місці проживання.
    На 1 вересня 1955 року в школі працювали:
  •         директор – Губа Іван Іванович (вчитель математики);
  •         заступник директора - Тимченко Микита Митрофанович (вчитель російської ови й літератури), Лукаш Петро Іванович (учитель історії);
  •         російська мова й література – Сасик Григорій Семенович, Щепетова Ірина Петрівна, Авілова Поліна Тарасівна, Леус Лідія Миколаївна;
  •         українська мова й література – Юрченко Ніна Динисівна, Фисун Іван Федорович, Милко Ганна Григорівна;
  •         математика – Манзюк Тимофій Пилипович, Шульга Галина Гаврилівна, Сабадирь Марія Дмитрівна, Куровець Клавдія Василівна;
  •         фізика – Великодний Василь Прокопович, Похила Іван Григорович, Холопова Ганна Винедиктівна;
  •         хімія та біологія – Оловарь Клавдія Василівна, Калимова Ганна Григорівна; Яновський Павло Фодосійович;
  •         історія – Литарь Михайло Архипович,
  •         географія – Глушко Анастасія Максимівна, Лунник Марія Семенівна, Цимбал Надія Миколаївна;
  •         німецька мова – Геращенко Іван Власович, Нагорна Катерина Матвіївна, Проскурня Віра Михайлівна;
  •         фізкультура – Баленко Тарас Назарович, Алдабаєв Аркадій Якимович, Малькін Микола Павлович; музика і співи – Шматко Степан Павлович,
  •         учителі початкових класів – Піддубна Анастасія георгіївна, Воскобойник Ганна Василівна, Яновська Віра Максимівна, Литвин Раіса Борисівна, Нестеренко Галина Василівна, Кіріченко Віра Леонідівна, Тютюник Ніна Микитівна, Нестеренко Г.В., Акімова Марія Петрівна.
    З 15 грудня 1960 року школа переведена у підпорядкування Міністерства освіти УРСР Криничанського району Дніпропетровської області, змінена нумерація з №17 на №1, а згідно наказу Президіуму Верховної Ради УРСР від 31.ХІІ 1962 року «Про реформування районів» Верховцевська СШ №1 перейшла у підпорядкування Верхньодніпровського району.
    Восени 1965 року у нашій школі відбувається пожежа, повністю згорів другий поверх та й перший потребував ремонту. Для учнів початкової школи залізничні служби виділили кімнати в залізничному клубі, стадіоні тощо, 5 – 8 класи навчалися у майстернях, які були обладнані під класні кімнати. Старшокласники навчаються у старому приміщення Новомоколаївської середньої школи на станції Верхньодніпровськ. Туди учні та вчителів їздять спеціальною електричкою, яку Придніпровська залізниця виділила у зв’язку з непередбаченими подіями.
    Через рік школа була відновлена, але другий поверх прийшлося зовсім прибрати. Учні знову розпочали навчання у стінах рідної школи у дві і навіть три зміни.
    Згідно проекту, нове приміщення школи починають будувати на подвір’ї середньої школи №1.
    І у вересні 1970 року школа вступила в дію. Це сучасне триповерхове приміщення розраховане на 960 учнів.
    У 1972 – 1973 навчальному році у зв’язку з тим, що навчально-матеріальна база Верховцевської неповної середньої школи була надзвичайно низька, кількість учнів незначна, а школи країни переходили на кабінетну систему навчання, виникла необхідність приєднання її до середньої школи №1. Змінюється шкільне керівництво. Директором школи призначають досвідченого і талановитого педагога Майоренко Віру Якимівну, заступниками директора з навчально-виховної роботи Білоус Людмилу Павлівну і Ільїна Володимира Олексійовича, першим організатором позакласної і позашкільної роботи - Попову Тамару Іларіонівну. Згодом Т.І.Попова була переведена інспектором шкіл Верхньодніпровського району, а організатором позакласної і позашкільної роботи стала Фабрикова Катерина Іванівна. Гордістю і обличчям школи були старші піонерські вожаті Кишинська (Сокіл) Тетяна Федорівна і Сідун (Воронцова) Людмила Федорівна, випускниці середньої школи №1. Під їх керівництвом піонерська дружина школи багато років поспіль була правофланговою, а піонери і комсомольці школи були делегатами обласних, республіканських, всесоюзних форумів (Караян Олена, 1974р. – 6-й Всесоюзний піонерський зліт «Артек», Білоус Павло, 1977р. – Міжнародний дитячий фестиваль «Хай завжди буде сонце», значна кількість учнів побували у республіканському піонерському таборі «Молода гвардія».
Перші випускники школи.

Орлова Г.С.

Меню сайту

Календар

«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 143

Друзі сайту

Годинник

Свята та події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0